ЧИН СВЯТОГО ВАСИЛІЯ ВЕЛИКОГО

Василіянський Чин Cвятого Йосафата (Василіани)

Засновник чину василіан (ЧСВВ) св. Василій Великий (IVст.) Його аскетичні правила стали зразком для Теодозія Печерського, одного із перших монахів на українських теренах. Він заклав багато монастирів в Україні. На початку XVII ст. митрополит Веніамин Руцький об''єднує окремі монастирі. До того ж він укладає для ченців правила, які і до тепер залишаються основою життя ЧСВВ. Ця реформа спричинилася до небувалого зросту ЧСВВ У період з кінця XVIII до поч. XIX ст. ЧСВВ зазнав великих втрат через його цілковиту ліквідацію на теренах, що в результаті поділу Польщі перейшли до Російською імперії, і через утиск монастирів на теренах Австрійської імперії. З 1882 р. за наказом Папи Лева XIII отці єзуїти провели реформу ЧСВВ Виховані цією реформою ченці стали місіонерами у Бразилії, Канаді, США та Аргентині. До 1949 р. комуністична влада ліквідувала всі європейські василіанські провінції (крім Польщі та Югославії). 350 ченців вивезли до Сибіру. Незважаючи на великі втрати, ЧСВВ активно діяв у період підпілля УГКЦ. З''явилося багато нових покликань. Також чин продовжував розвиватися у Канаді, США, Бразилії та Аргентині, у яких нині нараховується 31 монастир і близько 250 ченців. Після падіння комуністичного режиму відновлено провінції ЧСВВ в Україні, Румунії, Угорщині, Словаччині. На сьогодні в цих країнах діють 30 монастирів і 37 резиденцій. Місія ЧСВВ: душпастирська праця - в Україні обслуговує 62 парафії, близько 250 дочірних Церков, 9 місійних станиць на Східній Україні; видавнича діяльність - видавництво "Місіонар" у Львові з друкарнею у Жовкві, видавництво "Запис чину святого Василія Великого" у Римі; просвітницька діяльність - майже в кожній провінції є дім для виховання молодих ченців, дім філософських студій, мала семінарія, василіани є ректорами Папської колегії св. Йосафата в Римі, ведуть просвітницьку радіопрограму з Ватикану. Герб Чину Герб Василіянського чину святого Йосафата складається з обрамленого дугою вогняного стовпа, що символізує полум’я любові, як постійний дороговказ у служінні Богові й ближнім; над вогняним стовпом зображено сонце – символ самого Спасителя-Життєдавця; у сонці вміщена монограма Ісуса Христа, над якою є хрест, як знак слідування за Ним. Увесь герб оточує вінок з двох галузок: дубової і лаврової. Дубова галузка символізує постійність і міць у духовному рості і працях, а лаврова – есхатологічну, вічну нагороду для переможців. Ілюстрація представляє герб в постаті мармурової мозаїки, яка знаходиться в каплиці Генерального Дому Василіанського чину в Римі. Назва Чину Василіянський Чин св. Йосафата – це офіційна назва, яку прийняли на одній з Генеральних капітул для підкреслення ролі і значення св. Йосафата Кунцевича в упорядкуванні сучасної моделі василіянського життя. Загально вживана назва – Чин святого Василія Великого (ЧСВВ), а латиська назва – Ordine Sancti Basilii Magni (OSBM).

Св. Василій Великий

В нашому східному обряді торжественно обходимо потрійний празник принесення на восьмий день Ісуса до Храму, Новий Рік, і пам’ять Св. Василія Великого єпископа Кесарії Кападокійської. Людина, а передусім свята людина, якій історія дала ім''я Великий, зберігає в неперервно свою актуальність, а зокрема коли йдеться про ті великі справи й ідеї, яким вона посвятила все своє життя. Великі історичні люди стають за життя, а головно по смерті громадянами світу. Тому і св. Василій якому історія дала ім''я Великий, є просто громадянином людства і без уваги на кордони. Святі люди належать до духовного пантеону, будучи світилами духа перших героїчних століть християнства. Мученики, преподобні, святителі, які поширили, оборонили і передали християнську віру майбутнім поколінням. До таких людей належить св. Василій, великий Чернець і славний Архиєпископ Кесаріі Кападокійської в Малій Азії (329-379). За свого життя святий Василій був у центрі уваги своїх сучасників. Таку ж увагу він мав і по своїй святій смерті. І в наші часи увага до св. Василія не то що не зменшується, але й збільшується, з поглибленням студій над його спадщиною як церковною так і духовною. Зокрема тепер збільшився інтерес до його соціальної та чернечої ідеї спільнотового Богопосвятного життя. Його постать захоплювала і захоплює уми і душі. Тут справджується слова псалмопівця: ”Пам’ять праведного буде вічна, лихої слави він не лякається”. Св. Василій Великий в цілій Христовій Церкві є великим світилом Богопосвятного життя. Є Отцем Церкви і ревним проповідником Слова Господнього. Отцями Церкви називаємо тих святих, які на протязі перших віків силою своєї Віри і багатством своїх наук несли світло Христової Правди і дух живої віри і любові до Бога, Церкви і Люду Божого. Сьогодні Церква черпає з їх цінних повчань духовну поживу і ставить їх до наслідування у витривалості в Св. Вірі, й вірності у службі Церкві Христовій. В стихирах наших східних богослужінь Василій названий:” Великим світлом, світлом побожності, світилом Церкви і народу”. Дійсно Василій є тим світилом, бо через вірність і витривалість у виконанні Волі Божої в дорозі свого чернечого і священичого покликання, а також знанням науки і мудрість духу, освітив Церкву і надалі освічує у часах сьогоднішніх. Першою і найбільшою наукою святих є їх приклад життя. Василій народився в родинні святих. Змалку від своїх батьків, та своєї бабці Макрини зачерпнув цінні зернятка правд Святого Письма. В юнацьких роках скористав з славних студій і здобув чудові науки від найбільш поважних і славних професорів Константинополя і Атен. Від часу, коли Василій зумів особисто зустрітися з Христом у своєму серці, розпочав робити свої життєві кроки в спосіб повний і впевнений. Під кінець свого життя Василій згадує про це час свого навернення, внутрішню зміну, що її спричинили перестороги Макрини, і як каже його брат Григорій, сталось це “з неймовірною скорістю”. Він сам це оповів в однім із своїм листів: “Прогайнувавши чимало часу на марнощах і зуживши надаремно чи не цілу молодість, щоб довгим, а марним трудом добути знання мудрости судженої Богом, я проснувся на кінець немов з глибокою сну; і спостеріг дивне світло євангельської чесноти; я пізнав безвартісність і порожнечу мудрости князів цього світу, що проминають і гинуть. Я оплакував із невисказаним болем нужденне життя, що я його вів аж досі. В тім стані я бажав провідника, що провадив б мене і повчив про основи побожности. Найбільшим моїм старанням було трудитися над поправою свого життя, що їх звихнуло довге перебування з злими. Отже я читав Євангелію і завважив, що нема відповіднішого орудника, щоб дійти до досконалості, як продати своє майно, розділити його між наших убогих братів, позбутися всіх журб цього життя так, щоб душа не далася замішати жадним прив''язанням до дочасних дібр”. За всякою імовірністю щойно тоді Василій охрестився, і розпочинає нове життя в дусі покаяння й щирої любові до Христа, церкви і народу. Вступивши на шлях духовного життя Василій співпрацюючи з Божою Ласкою зростає в чеснотах, плекає молитву, роздумує над Святим Письмом, студіює навчання Святих Отців, і з любов’ю дається на службу своїм ближнім. З причини зла і гріха, яким жив люд Божий у цьому часі Василій будучи монахом, єпископом не згоджувався, але сміливо висвітлював зло гріха в народі, та ясно показуючи причини гріха, з любов’ю допомагав народу долати зло і як добрий пастир своїх овець, відшукував загублених овець, а знайшовши їх огортав їх своєю любов’ю серця і мудрістю слова, скеровував в такий спосіб до Христа - вічнопливучого джерела миру, любові і спокою. Так працюючи Василій цілопально посвячував себе в службі Церви і народу. В дальшій своїй діяльності ми бачимо Василія в образі ревного душпастира Люду Божого. Він ділиться з народом своїм даром мудрості у формах укладання молитов і Літургії, в проповіданню навчань і писанню духовних повчань. Відвідує чернечі спільноти і ділиться з ними своїми духовними дарами. Піклується хворими і опущеними. Боронить Церкву від фальшивих єретичних навчань. Стоїть на сторожі Правд Божих. В усьому цьому супроводить Василію його велика любов до Бога і ближнього. Любов до Бога виражалась в Його житті постійною пам’яттю на Божу присутність. Всі його заняття виходили від Бога і прямували до Бога. В житті не шукав свого, а лише Христа і Його слави. В терпіннях не падав духом, а кріпився надією вічного добра, до якого всім серцем линув. Вмирав для себе, служив ближнім. Терпів з терплячими, радів успіхами ближніх, поширював добро, а так вмираючи для себе – віднаходив себе й зростав у любові Христа до вічного життя. Святий Григорій з Назіянзу у своєму творі “На похвалу Василію” згадує, що Василій чував і боронив свободу Церкви. Як правдивий єпископ не вагався протиставитися владі, щоб оборонити свого права і права народу, до свободи релігії і до послуху Євангелії. Темницею Василієвого успіху в проповідуванню Слова Божого, була його простота, ясність думок, власний приклад і дар священьства. З великою суворістю виступав Василій проти єресей, а особливо проти байдужості християн, щодо їх способу життя. Його проповідь будила неспокій, а одночас побуджувала до навернення до зміни способу думання і діяння. В своїх навчаннях Василій закликликає до прийняття Слова Божого з повагою і застановою, а прийнявши його закликав реалізувати його в конкретному часі чинною любов’ю до Бога і ближніх. Згідно Слова Христового: ”По вашій взаємній любові пізнають що ви мої учні”. Ознакою доброго християнина є служіння в любові. Любов до ближнього має своє джерело в любові до Бога. За навчанням Василія, любов до Бога є першою заповіддю і щоб її заховати домагається збереження неустанної пам’яті на Божу присутність. Любов до Бога зроджує правдиву любов до ближнього. Ознакою любові ближнього є прощення нашим винуватцям. Не шукання свого добра ,а добра того кого любиться. Так Василій навчаючи дав свідоцтво Любові не тільки словами, але й великими ділами милосердя. Фактом цієї любові є збудоване ним містечко під назвою “Василіяда”. Це містечко в історії стало автентичним свідченням євангельського знаряддя любові і милосердя. Любов до Христа і Його Євангелії, була даром ласки для Василія в праці над єдністю народу. Василій з великою витривалістю, і з глибокою довірою старався єднати. Робив це з повною посвятою. Своїм словом і ділом давав приклад любові і терпеливості і взаємопрощення. Навчав, що всякий поділ бере початок в серці людини. Одинокою дорогою повернення до єдності говорить Василій це Метаноя, нове навернення до Христа і Його слів. У виконуванні своєї багатолітньої служби Церкві і Народу, Василій до кінця своїх днів пильно зберігав все чого навчав. Був проповідником Слова Божого, апостолом і учнем Христа. Вірним господарем тайн Божих і поширителем Царства Небесного. Образом і законом побожності, оком в тілі Церкви Христової. Добрим пастирем Христового стада і духовним лікарем з великим почуттям серця. Духовним батьком своїх вірних і будівничим Божого храму (Мор. Пр. 80). В такій то не легкій мозольній праці в службі Народу Божого і Церкви, Василій посвятив все своє життя. Віддав себе вповні в любові до Бога і ближніх. Зумів відповісти на своє покликання і знаки часу. Став для майбутніх поколінь ясним світилом живої віри, надії і любові. Зуміймо і ми за Божою Благодаттю і прикладом Св. Василія відповісти на наші покликання і знаки часу живою Вірою і Любов’ю до Господа Бога і Його Церкви. Зробімо крок до Христа, відкриймо наші серця на Його Ласку й ступімо на шлях покаяння, взаємопрощення і добрих діл. Нехай Новий 2002 Рік Божий принесе нам усім духовне відродження нашого народу, нашої віри і любові до Христа і Церкви, в наших Серцях, в наших родинах і нашій Богом благословенній Україні.

Св. Йосафат

“Величаємо тебе, священомученику Йосафате, і вшановуємо славні твої страждання, що їх ти витерпів за з’єднання”. В нашій Церкві 25 листопада, торжественно святкуємо пам’ять священомученика Йосафата. Ким був святий Йосафат, що продовж чотирьох століть, пам’ять праведника не завмерла, але прославилась великим почитанням у цілій Христовій Церкві. В церковних літургійних стихирах під час вечірньої і утрені у неділю всіх святих співаємо: “Святих на землі прославив Господь, бо на своє тіло вони прийняли Його рани, і страждання, світло прикрасившись Божественними красотами, тому оспівуймо їх, як нев’янучі квіти, як немеркнучі зірки Церкви, як добровільні жертвоприноси. Нехай будуть прославлені мученики, що по цілому світі однодушно і хоробро страждали, вони світлістю чеснот уподібнили землю до неба, наслідуючи смерть Христову. Вони пішли впевненим шляхом безсмертності, очистивши людські пристрасті діючою силою благодаті”. В сьогоднішньому дні Церква закликає в стихирах Богослужінь такими словами:” Прийдіть всі й побожними піснями звеличмо духовно пам’ять священомученика Йосафата, бо він усував тернину розбрату й насаджував у душах спасенні навчання багаті на плоди святості”. Такими літургійними піснями Церква прославляє нашого брата з крові і кості священомученика Йосафата, що виконав волю Божу і осягнув святість. Пригляньмось ближче особі нашого українського святого. У 1580 р. у Володимирі на Волині в родині міського радника народився Іван Кунцевич. З дитинства відзначався великими розумовими здібностями і надзвичайною релігійністю, про це свідчить його молитва у стіп розп’ятого Христа у Володимирі, де він отримав з боку розп’ятого Ісуса іскру Божої любові. Час в якому проживав Іван, був часом роздору і глибокого духовного занепаду. Молодий 20-ти літній юнак шукає правди серед розділеними і розсвареними між собою Церквами. Іван багато молиться, просить про ласку Божого світла, шукає істинної правди. У 1604р. Іван Кунцевич відповідає на Боже покликання і вступає до василіанського монастиря у Вільні. Там же, приймає монаше постриження і приймає нове ім’я Йосафат. В часі свого чернечого формування, відзначався великою строгістю аскетичного подвигу. Пильно віддавався молитві, постам і розважанням над Словом Божим. Тісно поєднував працю з молитвою і своїм прикладом давав живе свідоцтво любові до Бога і ближніх. В глибокому відреченні усього земного, св. Йосафат готував себе до майбутньої місії, пам’ятаючи на слова Христа: “Не ви мене вибрали, а я вас вибрав і призначив, щоб ви йшли і плід принесли, та щоб тривав ваш плід, й усе про що б ви тільки попросили в Отця в моє Ім’я, дав вам. Ось що вам заповідаю, щоб ви любили один одного” (Ів. 15, 16-17). Заклик Ісуса до Єдності і Любові, та сумна дійсність роздору і ненависті, глибоко лежали в його серці. В цьому наміренні Він проводить багато часу на молитві у стіп Євхаристійного Христа, накладає на себе покути і служить, в такий спосіб посвячує себе Христові в поширенні Божого Царства. У 1609 р. чернець Йосафат приймає священичі свячення, а згодом за вісім років стає єпископом Полоцьким. Протягом усього монашого, священичого і єпископського життя відзначався надзвичайною апостоль­ською ревністю, покорою і ангельською чистотою. Св. Йосафат допомагав бідним, піклувався про хворих, відвідував родини, єднав розсварених, своїми навчаннями і сповідями здобував душі для неба і в такий спосіб вказував дорогу до Христа. В народі названо Св. Йосафата “Душехватом”. Вороги з заздрості і ненависті шукали нагоди, щоб вбити Його. На смерть не довелося довго чекати. Відчував це Св. Йосафат і свою останню ніч провів як Христос, в Оливнім городі на молитві. Над ранком вдарив церковний дзвін збігся підбурений натовп із залізними палицями та зброєю, зруйнували огорожу, вломились до палати, побили слуг. А була неділя. Йосафат молився утреню. Повернувшись із церкви, почав молитися, а потім вийшовши лагідно сказав до юрби: “Діти, чому б’єте моїх слуг? Якщо маєте щось проти мене, ось я!”. І тут же сокира вбивць розрубала голову слуги Божого. На ще живого накинулась юрба, почала бити, копати, колоти, стріляти. Потім вороги почали рвати одяг, плювати, виривати волосся. Опісля, щоб затерти сліди, вкинули тіло мученика в річку Двину. Невдалось втопити тіло владики ворогам. Бог прославив свого слугу бо тіло Йосафата, виплило і випромінювало яскраве світло. Дорогі у Христі, св. Йосафат подібно як Христос, як Апостоли, відважно прийняв мученицьку смерть. Йдучи за Христом, голосив правду Божу, а в кінці з великої любові до Бога і ближніх, за святу єдність і навернення грішників – віддав своє життя. Сьогодні св. Йосафат стає взірцем молитви й любові до Бога і ближніх. Йдучи за прикладом св. Йосафата, керуючись живою вірою і любов’ю, ми повинні призадуматись, яка є моя відповідь на Боже візвання у тому стані до якого Господь мене покликав. Скільки в моєму серці є любові до Бога і ближніх. Дорогі у Христі, таємницею святості Йосафата, була жива віра і любов, яка через молитву прикрасилась плодами чеснот і добрих діл, а в кінці вінком мучеництва. Спробуймо розважити над Даром Любові, яка в нашому християнському житті займає основне місце в дорозі до неба. Для кожної людини життя є одночасно і сценою, і дійсністю, і грою. Кожен день, кожна хвилина, кожна людина є нагодою до випробування прощення і любові. Цією нагодою є наша зустріч і спілкування з людиною в заповненому автобусі, на сходах, у бюро, у праці, всюди де приходиться нам зустрічатись з людьми. Наша любов - це відповідь Богові. Господь питатиме не про метрику хрещення, не про науковий диплом, але про любов, що зробили ми з любові і для любові. Можна остаточно роздати все, що маємо іншим для того, щоб їх позбутися. Можна жити, трудитись і все мати, але любові не мати. То означатиме, що у вічності ми нічого не матимемо "Якби я говорив мовами людськими й ангельськими, але не мав любові, я був би немов мідь бреняча, або кимвал звучний"(1 Кр. 13,1). Любові ніщо не замінить. Вона буде колись найважливішою перепусткою до неба. Але і тут, у житті, вона є перепусткою до людських сердець, до віднайдення довіри, любові, ввічливості, вдячності. Люди знають правдиву любов, не дадуть себе обманути, вони є вразливі й чутливі на любов. Відразу відрізняють фальшиву любов від правдивої. Любов завжди знаходить вихід з лабіринту людського життя. А коли в житті здаватиметься, що все втрачене і безнадійне, має тоді любов ще один могутній і успішний засіб - жертву, терпіння і посвяту. У Старому Завіті читаємо, що пророк Єлисей ліг на померлого сина Сунамійки і оживив його власним віддихом, серцем. Людина може опиратися насиллю, не може лише опертися доброті, любові. Любов не потребує ні слів, ні сили, ні зброї. Перед своєю смертю на хресті Господь наш Ісус Христос також переказав нам тайну єдності, любові, миру кожному з осібна і всім разом. Це тайна симфонії людських сердець - любов. Сьогодні вдивляючись в образ Христа і образ вірного “учня” Ісусового св. Йосафата обновімся у любові до Бога і ближніх. Застосуймо її для будови власного життя, життя наших ближніх, щоб було воно як найкращий звук і чудовий акорд на славу триєдиного Бога і мир людям доброї волі, акорд і звук такий, щоб пізнавали всі, що ми - учні Христові! “Радісно відзначає Церква Славне твоє торжество священомученику Йосафате, і вірно тебе вшановує. Як добрий Пастир своїх овець не переставай її благословити, вчиняючи за всіх молитву”.(Стихира Утрені)

Монастирі ЧСВВ в Україні

Напишiть мeнi